Усе навкруги починається із школи, а в школі – із учителя. А яка ж доля судилась нашій школі і вчителям, як навчалося учням? Саме про це розкажемо вам під час нашої короткої екскурсії.
Документи ( фото) , засвідчують що у 1946 році у село приїхали молоді вчителі Тендітна Катерина Павлівна та Данько Ганна Григорівна,( їх імена і досі пам’ятають жителі нашого села-їх учні). Але із розповідей старожилів села ми дізналися, що раніше у село приїзджала ще одна вчителька ( прізвище та ім’я не вдалося встановити, яка незабаром загинула від рук українських націоналістів).
Тяжкий післявоєнний час.. Навчання проходило у сільських покинутих хатинах. У школу прийшли діти переростки різного віку. Їх розділили на 2 класи : 1-й і 2-й. Відсутні підручників, зошити були тільки у окремих учнів, переважна більшість мала зошити самостійно зроблені із паперових мішків з під макаронів — в таких умовах перед вчителями було поставлене завдання : навчити читати і писати ( ліквідувати неграмотність). Приходив у школу і місцевий священник, який проводив урок. Після закінчення 3-х, 4-х класів учні із бідніших сімей ішли працювати, інші продовжували навчання.
Так з роками кількість класів збільшувалась, однієї сільської хатини не вистачало, навчання проводилось у декількох місцях, тому у 1951 -1952 роках дві старі хатини, що пустували були перевезені у березовий гай, де в майбутньому планували побудувати нову простору школу. . В цьому приміщенні продовжувалося навчання майже 20 років.
Стара школо , або інтернат ( так зараз називють її учні і вчителі нашої школи). Вона й досі скромно, по-старенькому тулиться за приміщенням нової школи ( зараз використовується . як складське привіщення )
Приїхали нові вчителі.
Серед перших вчителів, які назавжди залишилися жити в нашому селі та присвятили своє життя школі Данько Ганна Григорівна ( родом із Київської області). Після закінчення трудової діяльності Ганну Григорівну часто запрошувала на зустрічі з учнями, де вона ділилася не тільки спогадами про роботу в школі, а і про роки проведені в німецькому концтаборі.
Серед тих хто першими приїхав в Яринівку навчати сільських дітей грамоти, були тоді молоді та енергійні – Тендітна Катерина Павлівна (перший директор школи) та Данько Галина Григорівна.
Поступово збільшувався педагогічний колектив. На цьому фото ми бачимо молодого Данька Петра Григоровича,
тоді ще вчителя молодших класів, а з 1955 по 1967 рік. директора школи та вчителя музики. На наступній світлині його вихованці на районній сцені.
Вже тоді учні нашої школи їздили з виступами навіть в область. З 1967 року Петро Григорович працював вчителем історії, а у 1973 році йому, як відповідальній і мудрій людині знову довірили керівництво уже новою школою.
Скромністю та простотою ( так зазначають колишні учні ) вирізнялася вчителька української мови Сидорчук Віра Федорівна. Також ми дізналися, що вона родом із Польщі. В 1944 році сімя Віри Федорівни із Люблінського воєводства була вивезена в Запорізьку область, звідки через голод змушені були тікати. Так потрапили у Рівненську область. Після закінчення Луцького педучилища Віра Федорівна працювала 3 роки в Ремчицькій школі а з 1956 по 85 роки в нашій школі
В 1965 році в Яринівку приїхала Охріменко Степанія Володимирівна. Спочатку вона викладала російську та німецьку мову. Починаючи з 70-тих років і аж до 2008 Степанія Володимирівна навчає рідної мови. Серед її учнів багато вчителів нашої школи а також моя мама
Гарні спогади залишились у колег і учнів про заступника школи Вертелецького Івана Йосиповича. Це був розумний, уважний, чемний вчитель. Сумлінно працював в позаурочний час з учнями, допомагав молодим вчителям опановувати ази педагогічної праці.
Всі вчителі були направлені на роботу в нашу школу із різних областей України. Серед вчителів ми бачимо і жителя нашого села Мариніна Матвія Лаврентійовича. З 1965 по 1994 рік року він працював вчителем трудового начання, вихователем інтернату. Як ветерана педагогічної праці дирекція та учні школи і досі запрошують Матвія Лаврентійовича на Перший та Останній дзвоник. Він залюбки ділиться спогадами про пророблені роки, цікавиться сьогоднішніми проблемами школи. Багато його праці вкладено в оформлення шкільного подвіря, забеспечення школи необхідними меблями.
Поряд фотографії учнів школи. Які вони? Комусь вони здаються дуже серйозними, комусь сумними, а для когось смішними.
1970 рік — пам’ятна дата в історії нашого села. Відкриття приміщення нової школи.
День прийняття забудови школи від будівельників ПМК- 210 – був святом для всього села, а особливо для дітей.
Приміщення школи було здане в ювілейний рік – 100 річчя з дня народження В.І. Леніна. Це була перша нова школа в районі, побудована в післявоєнний час. На будівництво школи були витрачені кошти Міністерства сільського господарства. Вертелецький Іван Йосипович , завуч школи, через свого земляка у Міністерстві сільського господарства знайшли кошти для будівництва сільської школи. Він не раз їздив до Києва, в державні установи, за документацією, фінансами. Ця робота була нелегкою і довготривалою. Незабаром на території школи зазеленіли молоді саджанці ялинок. Випускники школи доручають молодшим учням доглядати за молодими деревцями.
Та Зелений клас , так називалось спеціально обладнане місце для проведення уроків природи та малювання.
За рекомендацією колективу та рішенням райво директором нової школи була призначена Коробченко Раїса Дмитрівна. Саме вона як біолог була зацікавлена у тому, щоб зробити школу затишною і гарною .
З ініціативи Раїси Дмитрівни в фойє школи був створений зимовий сад. До 1998 року вона працювала в нашій школі вчителем хімії , біології та обслуговуючої праці. Під її керівницм при школі була зроблена та працювала до 1986 року теплиця. В памяті її учнів назавжди залишилися цікаві уроки, гарно облаштований клас біології, а ще багато практичних вмінь які отримували на уроках трудового навчання. Праця Раїси Дмитрівни була відмічена державою ( нагороди)
В стіни нової школи було прийнято учнів з Маслопущі, хуторів Підкопище, Невесель, Ковбан. Всього в Яринівській новозбудованій школі навчалось до 337 учнів( нині 110). Для учнів із прилегли хуторів у примішенні старої школи було відкрито інтернат. Ось так багатолюдно було на подвірї школи в 1973 році
У спорудженні та оснащенні школи активну участь приймав депутата обласної ради Захарченко.
Він завжди доброзичливо зустрічав «ходаків » із нашої школи і завжди давав слушні поради. Допомагав закупити шкільне обладнання: парти, столи, стільці, обладнання для шкільної їдальні.
Першочерговими завданнями для педагогічного колективу було обладнати школу, кабінети, спортзал, майстерню. На засіданні педради було прийнято рішення «Щоденно 1-2 години після уроків приймати посильну участь в обладнанні школи». Також в обладнанні школи приймали участь шефи: Сарненська науково-дослідна станція і робітники радгоспу ім.. Дзержинського.. Уже в 1972 році школа мала хороший вигляд і ззовні і в середині. У фойє школи посадили зимовий сад, підріс шкільний парк, алеї. Класи-кабінети мали потрібне обладнання: проекційну апаратуру, дидактичні матеріали, підручники, літературу
З відкриттям нової школи прибули молоді вчителі Варешнюк Ганна Лук’янівна, Галамага Надія Давидівна, Швець Галина Трохимівна, Дзугань Валентина Іванівна,Тинюка ( зараз Шепель) Тамара Степанівна. Тамара Степанівна працювала в нашій школі піонервожатою. Вона була хорошим ватажком, користувалась авторитетом серед учнів та вчителів. Не раз піонерські загони виходили переможцями на районних змаганнях.
Вже в 1973 році школа вийшла переможцем у районному змаганні шкіл
Молоді та енергійні педагоги 70-х років були взірцем для своїх учнів та їх батьків. Вони брали активну участь у житті села, часто виступали із концертами у місцевом у клубі.
Звітний концерт педагогічного колективу до 60-річчя Жовтневої революції . Вистава “Сватання на Гончарівці” у постановці драматичного гуртка вчителів. Керівник : Данько Петро Григорович. Ролі виконують Данько Петро Григорович, Мінчук Катерина Іванівна, Ліневич Тетяна Іванівна, Жупило Микола Йосипович, Мінчук Катерина Іванівна.
А також ансамбль вчителів. Керівник Тіткова Ніна Аркадіівна ( робота в Яринівській школі стала першою сходинкою педагогічної діяльності для Ніни Аркадівни — нині директора школи-колегіума.
1984 рік — в школі створено клуб інтернаціональної дружби ( керівник Щербук Т.М. Полетіли листи в різні куточки Радянського союзу. Члени клубу знайшли серед різних національностей.
1985 рік — на засіданні членів ради дружини піонери приймають рішення створити у школі клуб червоних слідопитів “Пошук”. Така ідея виникла після зустрічі учнів із ветеранами. Хотілося дізнатися більше про те хто ж ці люди — ветерани, з якими живемо в одному селі, який шлях вони пройшли,хто визволяв наш край ?
З 1987 по 2009 рік директором школи була Ліневич Тетяна Іванівна. Приїхала в наше село Тетяна Іванівна у 1971 році з Луганщини працювати вчителем російської мови, а через два роки уже працювала заступником, в останні роки вчителем зарубіжної літератури. Не думала що залишиться тут назавжди. Скільки її наполегливої праці вкладено в наш навчальний заклад, аби він став справжнім храмом науки. Справу життя Тетяни Іванівни продовжила її донька Наталії Юріївна, яка з 2009року працює в нашій школі вчителем початкових класів та заступником директора школи. Вірними помічниками директора в першу чергу заступники: Швець Галина Трохимівна.
У 2009 році відбулася зміна керівництва школи. Директором школи стала вчитель початкових класів Губеня Валентина Стахівна. Поступово став оновлюватися до того стабільний колектив. Розпочалася робота по упорядкуванню шкільної території, зроблений ремонт в фойє школи, оформлений методичний та медичний кабінети. Це нова сторінка в історії нашої школи, яка ще пишеться…..
Яринівська гімназія Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області 